Вопросы-ответы Интервью Все записи

1

Шестерова Яна, пользователь 1ua
Яна Шестерова
Тема: Церква та релігія
У Тетерівському церковка вже «вимальовується»

Благодійністю і меценатством, особливо на релігійній ниві, українці відзначалися у всі віки. Саме завдяки безкорисливій щедрості багатьох людей (при наявній у них можливості) стоять сьогодні по Україні й сотні Божих храмів – великих і малих, каплиць, часовень та інших культових споруд. Де віруючі мають можливість бути ще ближче до Бога, а всі інші – знайти розраду душі, місце для покаяння і прощення.

У селі Унин (предковічна назва нинішнього Тетерівського) церква була завжди. Пам’ятаю красиву дерев’яну будівлю ще дореволюційної (ХІХ ст.) побудови. Її закрили войовничі атеїсти-комуністи ще на початку 60-х років минулого століття. Спочатку там влаштували… колгоспну комору, а потім взагалі розібрали і з її високоякісного матеріалу збудували… школу. Заклад освіти – середній, потім – восьмирічний, а ще згодом – початковий – проіснував кілька десятків років, поки школу, через відсутність достатньої кількості учнів, не закрили зовсім. А згодом якийсь варвар спалив дощенту її приміщення й тепер там, як то мовиться, голе місце…

А літнім і престарілим людям, котрих у селі – переважна більшість тепер, потрібен й прихисток для душі…

І ось з ініціативи кількох вихідців із Тетерівського – колишніх випускників тієї «церковної» школи – стала набирати виразних матеріальних обрисів спочатку, здавалося, важко здійсненна ідея: в західній частині невеликого парку в центрі села (його ми, тодішні учні, садили своїми руками близько півстоліття тому) вже «вималюватись» невеличка церковка.

Спочатку кілька земляків «скинулись» по кілька тисяч гривень, яких ледь вистачило на «нульовий» цикл. А процес вже пішов: відступати – нікуди… Й тоді майже всі фінансові затрати й організацію робіт узяв на себе один з ініціаторів цього будівництва О.В. Лич, один з керівників Атом-профспілки України.

– Враховуючи оплату робіт, – розповідає Олексій Васильович, – вже витрачено на цей наш об’єкт близько 100 тисяч гривень. Плюс на купол з хрестом – разом з їх встановленням – пішло 50 тисяч гривень. А ще я замовив і нині виготовляється кована огорожа на суму понад 70 тисяч гривень…

У той день – середу 2 липня – я зафотографував процес встановлення купола з хрестом на майбутню сільську церковку. Їх титаново-магнієве покриття «під золото» виблискувало під яскравим сонцем справжньою радістю, душевною для багатьох сільчан-земляків. А коли до нього додасться ще й така сама покрівля – ото й буде оптимістично-торжествуючий промінь світла на темному фоні невеселого і важкого для багатьох сьогодення…

Попереду – ще дуже багато роботи й фінансових затрат. Один іконостас – щоб виготовити професійно – «потягне» на 100 тисяч гривень. Але земляки-ініціатори й меценати налаштовані оптимістично: з Божою і людською поміччю, з властивою їм енергією і бажанням багато чого можна зробити.

До речі, заодно з будівництвом церковки йде підготовка й до заміни вікон і дверей у сільському клубі. Тут турботи і затрати взяв на себе А.П. Хлюстов – керівник і власник однієї із столичних будівельно-ремонтних фірм.

Павло СМОВЖ.

На знімках: процесом встановлення купола і хреста (після попереднього їх там же освячення о. М. Козачиною з Розважева) в той день вони керували спільно – А.П. ХЛЮСТОВ (зліва) та О.В. ЛИЧ. Фото автора.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

4 июля 2014

Шестерова Яна, пользователь 1ua
Яна Шестерова
Тема: Церква та релігія

Зібрані кошти передані вдові героя майдану

11 березня добула завершення громадська ініціатива зі збору добровільних пожертв родинам загиблих на Майдані, розпочата 27 лютого в смт. Іванків.

Дякуючи жителям містечка і району, а також всім небайдужим людям, зібрано 30180 грн. Кошти було вирішено передати безпосередньо сім'ї Віталія Коцюби, який загинув на Майдані 20 лютого цього року. Отож представники громади Іванкова вирушили до Новояворівська Яворівського району Львівської області, де мешкає вдова загиблого пані Наталія з двома осиротілими дітьми. Разом з нею група іванківців вирушила до могили Віталія у с. Вороблячин, де він народився й виріс.

Похований Герой Майдану у братській могилі воїнів-борців за волю України, яка до цього була символічною. Священик Максим Козачина, настоятель Розважівського храму УПЦ Київського патріархату, відслужив заупокійну літію на могилі загиблого. Біля могили й були передані кошти від Іванківщини вдові Віталія Коцюби.

На прохання батьків Віталія – Миколи Миколайовича та Софії Григорівни, ми відвідали їх гостинне й затишне помешкання.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

25 марта 2014

Шестерова Яна, пользователь 1ua
Яна Шестерова
Тема: Церква та релігія
ЗУСТРІЧ З ЦЕРКОВНИКАМИ

У ході підготовки до відзначення 1025-ї річниці хрещення Київської Русі голова райдержадміністрації Юрій Мосієнко провів зустріч за «круглим столом» з керівниками релігійних громад району різних конфесій. Під час якої обговорювалася й релігійна ситуація в районі, питання співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та релігійних громад у напрямку соціального захисту незахищених верств населення.

Священнослужителями порушувались також питання збереження дерев’яних церков – державних пам’яток історії та культури, а саме: ХVІІ ст. – храм УПЦ МП Івана Богослова в с.Сидоровичі, ХІХ ст. – храм УПЦ КП Кузьми і Дем'яна в с. Коленці. А також пам'яток історії та культури за рішеннями районних органів виконавчої влади: споруди Феневицької УПЦ МП Олександра Невського та Мусійківської УПЦ МП Різдва Пресвятої Богородиці.

Юрій Федорович зазначив, що за умови міжконфесійного порозуміння і злагоди, поглиблення процесу подальшої інтеграції церкви в суспільство можливе досягнення толерантності та взаємоповаги у суспільстві. Акцентував увагу на продовженні пошуків шляхів та засобів спільного вирішення конкретних життєвих проблем, спрямованих на вдосконалення державно-церковних і міжконфесійних відносин. Наголосив на необхідності вжити додаткових заходів щодо упорядкування культових споруд та об’єктів культурної спадщини, пов’язаних із християнством, а також благоустрою прилеглої до них території.

Керівники релігійних конфесій району подякували очільнику району за зустріч та висловили свої пропозиції щодо організації та відзначення свята.

Наталія ВАЛЕРКО, керівник апарату райдержадміністрації.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

6 августа 2013

Шестерова Яна, пользователь 1ua
Яна Шестерова
Тема: Церква та релігія
І ПРО ХРЕЩЕННЯ РУСІ, І ПРО ЖИТТЯ В РАЙОНІ...

28 липня – у день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира – відзначатиметься річниця Хрещення Київської РусіУкраїни. Цього року – вже 1025та. Звичайно, вся громадськість заздалегідь готувалася до цієї знаменної події. Адже християнство зіграло неабияку роль в історії держави, житті суспільства, розвитку культури, духовності та моралі. Про все це можна почитати в численній літературі – документальних виданнях, художніх творах, науковопізнавальних посібниках, в газетах та журналах. Яких, до речі, чимало і в наших книгозбірнях.

Для тих, кого окремо цікавить ця тема, готуючись до ювілейної річниці Хрещення Русі, в центральній районній, дитячій, сільських бібліотеках ми підготували спеціальні виставки. На них представлено як самі збірники, так і фотоілюстрації, вирізки з періодики та інтернетвидань. Тому всі бажаючі можуть завітати до наших бібліотек, де їх працівниці все покажуть і розкажуть.

І хоч офіційно такі виставки діють з 22 до 28 липня, хто не встигне, – може завітати й пізніше. Заодно – почитати на місці чи взяти в тимчасове користування іншу літературу, в якій мова йде і про життя в нашому районі.

На жаль, щодо періодики, то через фінансову скруту, з районного бюджету на передплату періодичних видань у другому півріччі 2013го було виділено лише 10 тисяч гривень (у першому – 25). Тому ми змогли забезпечити всі наші книгозбірні лише частково. Так, у сільських бібліотеках можна нині почитати тільки газети “Трибуна праці” та “Час Київщини”, в центральній районній та дитячій – крім цих – ще деякі інші.

Наталія ЛУГИНЯ, директор Іванківської централізованої бібліотечної системи.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

6 августа 2013

Шестерова Яна, пользователь 1ua
Яна Шестерова
Тема: Церква та релігія
ІКОНОПИСЕЦЬ З ДУШЕЮ СКРИПАЛЯ

Якось понад два десятиліття тому, слухаючи юних музикантів на творчих звітах в музичній школі, я зачаровувалася грою скрипачки Оленки Селегей. І думала собі: цій дівчинці “світить” пряма дорога – в консерваторію та в симфонічний оркестр. Скрипці зазвичай віддає перевагу менше дорослих і дітей, обираючи для навчання інші інструменти (в усякому разі – в нашому районі). Проте якщо вже хтось облюбує саме її – то тільки серцем і душею. І на все життя. Це, думаю, підтвердять всі вихованці Миколи Сергійовича Хрущова, хай буде пухом йому земля. Із задоволенням бігала колись на його уроки й Олена. Коли батьки вперше привели дівчинку до музичної школи, вона не була новачком: бо знала і як тримати інструмент в руках, і як деякі акорди брати. Цьому навчив її дідусь Григорій Іванович Федоренко, котрий, будучи самоуком, настільки полюбив свою голосисту струнну подругу, що не розлучався з нею протягом всієї Великої Вітчизняної війни. Вона ж його і вберегла. А вже пізніше він подарував скрипку своїй внучці, на якій та і вчилася вдома грати. Щоправда, життя повернуло в інше русло і професійним музикантом Олена не стала.

Після школи вступила до столичного інституту цивільної авіації, отримала спеціальність інженера-програміста. Але так ні дня за спеціальністю й не працювала. Поклала, як каже, задля годиться, до скриньки свого диплома, і вступила в інший вуз – сімейно-будівельний. З Євгеном Кафтановим (що став їй і другом, і однодумцем) створили родину. Один за другим, з проміжком у кілька років, на світ з’явилися їхні синочки: Ваня, Андрійко та Ігнат. І подружжя з головою занурилося в сімейні клопоти. Татко заробляв гроші (його професія пов’язана з комп’ютерною справою), матуся займалася вдома вихованням синочків.

Частенько всі разом вони відвідували Іванківську церкву (там Оленина мама Тетяна Григорівна співає в хорі) і любувалися прекрасним оформленням храму всередині. І якось Олена вирішила: “Прийду додому, спробую сама образ якогось святого відтворити...” Хоч і знала, що хисту змалку до малювання в неї не було. “А раптом... вийде?” – промайнула думка. Тож дома взяла “Дитячу Біблію” й скопіювала якийсь малюнок. Вийшло. Далі – ще і ще. Згодом стала малювати, в основному, портрети, більше схожі на ікони. Якось одна знайома, побачивши її роботи, сказала: ”Чого це ти вдома сидиш зі своїм талантом? Спробуй його десь застосувати...” І вона почала шукати. Та всі спроби знайти школу, де вчать іконопису, були марними.

Якось поїхала в Свято-Покровський Голосіївський монастир. Колись тут багато людей приходило до домівки монахині матушки Аліпії (вона своїми молитвами зцілювала безнадійно хворих і допомагала нужденним). А після її смерті йдуть до її мощей, щоб помолитися і попросити про допомогу, та пишуть записки про найсокровенніше. Попросила в своїй записочці і Олена: “Матінко Аліпіє, підкажіть, куди застосувати своє малювання?” Та й поїхала додому.

Наступного дня (випадково чи ні?!.) в Інтернеті зустріла адресу “Іконописної майстерні “Неопалима Купина” в Києві. Подзвонила туди, поговорила, поїхала і її… прийняли. Дякуючи батькам, які підтримали її бажання і прагнення, давали гроші (навчання тут платне) і вдома гляділи маленьких діток, вона два роки по суботах їздила вчитися майстерності писати ікони.

Її тут цікавило все: які є види ікон; в чому полягає технологія виготовлення дощок для них; як правильно їх обробляти, наносити саме зображення, позолоту; які кольори і фарби вибирати, скільки шарів лаку наносити; як із пластиліну виготовляти орнамент, а тоді заливати його гумою; як виготовляти мідну пластину (чеканку), обливати її сріблом і обшивати оксамитом і т.д. Але головне – не забувати, що кожного разу перед початком процесу іконописання, потрібно читати спеціальну молитву. Вона має бути присвячена тому святому, образ якого ти обираєш для написання. Це лише деякі нюанси цієї незвичайної справи, з якою мене познайомила наша землячка Олена Вікторівна Кафтанова (Селегей у дівоцтві).

В арсеналі майстрині – вже не один десяток виготовлених ікон. Здебільшого, робить їх для себе, своїх рідних, декому – на замовлення (хто, скажімо, хоче мати вдома образ свого святого – ангела охоронця: Миколая Чудотворця, Великомучениці Тетяни, Георгія Побідоносця, Мотрони Московської чи інших). Якось з нагоди Дня Іванкова на Другу Пречисту вона показувала односельцям і гостям райцентру свої доробки, влаштувавши у міському парку невеличку виставку своїх ікон.

Поки в декретній відпустці, Олена й далі працює вдома. У процесі роботи постійно вдосконалює свої вміння. Як щось не виходить, потрібно якісь матеріали чи консультації, – їде до столиці у “свою” іконописну майстерню. Там її завжди вислухають, приймуть як рідну людину. І хоч після проходження курсу навчання там не дають ніякого документа, а тільки вчать, та наука, як говорить Олена, стала її життєвим дипломом. Це саме те, до чого лежить її душа, чим заспокоюється серце – щире, добре, ніжне, як чарівні звуки з дідусевої скрипки... Час від часу, коли приходить натхнення для нової ікони, вона дістає її з футляра, торкається смичком до струни і оселю наповнює лірична мелодія...

Тетяна РЯБОКЛЯЧ.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

23 июля 2013

Шестерова Яна, пользователь 1ua
Яна Шестерова
Тема: Церква та релігія
В мережі Інтернету з'явилася інформація про настоятеля нашого храму. Інформацію можна прочитати тут: http://brovary-ortho...

6 июня 2012

Шестерова Яна, пользователь 1ua
Яна Шестерова
Тема: Церква та релігія
Село Сидоровичі знаходиться за 25 км на захід від районного центру селища Іванків. В селі мешкає 350 осіб.

Є дві дати побудування церкви:

1) Церква Іоано-Богословська. Збудована в кінці XVI ст. Дерев’яна.

2)В 1896 році була збудована Церква Іоана Богослова. Невелика дерев'яна будівля.

9 Жовтня - Храм! Велике свято.

12 июля 2011


1


  Закрыть  
  Закрыть